Батьки, давайте поспілкуємось

Примiтка. Пам’ятайте, що телевiзор — ворог № 1 успiшного навчання. Не потрiбно вмикати його ранiше, нiж будугь виконанi усi завдання. Якщо дитина дивиться телевiзор пiд час денного вiдпочинку, то їй буде важко зосередитися. Бажано дозволяти дивитися тiльки дитячi передачi.

10 заповідей батькам першокласників

    1. Починайте "забувати" про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу вдома, визначте коло її обов'язків. Зробіть це м'яко: "який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд". 

 2. Визначте загальні інтереси. Це можуть бути як пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).

   3. Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той і на інший продукт).

  4.  Не лайте, а тим більше - не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: "Спасибі, ми обов'язково поговоримо на цю тему".

  5.  Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

   6. Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення - запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) - нехай розповість, що більше всього подобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що це вам цікаво.

  7.  Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не вгасне.

   8. Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачити світ очима іншого - основа для взаєморозуміння.

  9.  Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: "Вийде обов'язково, тільки потрібно ще раз спробувати". Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.

  10.  Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз - фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

Десять речей, необхідних знати батькам 

до 1 Вересня

1. Ваша дитина хвилюватиметься. Прикрасьте її кiмнату кульками, плакатом з веселим написом.

2. Приготуйте маленький, барвисто оформлений подаруночок i покладiть його поряд з подушкою дитини.

3. Якщо Ви напередоднi зiбрали портфель, все одно ще раз зазирніть до нього разом з дитиною i покладiть ще якiсь дрiбнi речi: комiчну гумку або незвичайний олiвець.

4. Цього дня заборонiть собi повчати дитину, пiдвищувати на неї голос. Не сердьтеся i не хмуртеся!

5. Вiдкладiть усi справи, вiзьмiть вiдгул. Ви повиннi бути поряд, коли дитина переступить шкiльний порiг.

6. Скажiть своєму першокласнику, як добре i чудово вiн виглядає.

7. Зустрiчаючи дитину зi школи, розпитайте, що їй сподобалося, що вона робила, похвалiть за те, що вона трималася впевнено (навiть якщо це не так).

8. Увечерi органiзуйте святкову вечерю. Запросiть бабусь, дiдусiв.

9. Не забудьте сказати дитинi, як сильно Ви її любите.

10. Лягаючи спати, дайте слово i надалi бути до дитини таким лагiдним, спокiйним i уважним, як сьогоднi.

Усе це дасть можливiсть дитинi зрозумiти, що подiї, якi вiдбуваються в її життi, дуже важливi i для батькiв. Це додасть їй упевненостi, налаштує на серйозну, цiкаву роботу.

Бажаю успiху!

7 правил успішного батьківства

Більшість батьків замислюються, чи правильно вони себе поводять з дитиною. Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі ми маэмо труднощі та іноді не впевнені, чи добре виховуэмо своїх дітей. Однією з проблем, що найбільше непокоїть батьків, є питання поведінки: що треба зробити аби діти поводилися добре? Скористайтеся нашими порадами.

1. Подавайте дітям приклад хорошої поведінки
Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка - приклад для наслідування.

2. Змінюйте ситуацію, а не дитину
Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

3. Висловлюйте свої бажання позитивно. Кажіть дітям, чого ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте. Та якщо ви чогось категорично не бажаєте, формулюйте своє небажання чітко. Тому наступне:

4. Висувайте реальні вимоги
Запитуйте себе, чи відповідають ваші вимоги віку дитини, ситуації, у якій вона опинилася. Якщо ви в принципі розумієте, що виконання ваших вимог є гарним, та нереальним варіантом - думайте про компроміс. У чому ви можете поступитися так, щоб можна було б бути впевненим, що дитина виконає те, що ви хочете? Пояснюйте причину, яка впливає на ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими - використовуйте тактику переключення уваги.

5. Обирайте виховання без побиття та крику
На початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.
Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших. Пам'ятайте: людина може чомусь навчитися тільки коли спокійна, задоволена чи радіє чомусь. Це стосується і дорослих також. Коли дитина дістала ляпас, вона стає надто сердитою, знервованою та збудженою, тому не може достатньо глибоко усвідомити, за що і чому її покарано.

6. Допомагайте дітям вести себе краще, даючи їм вибір
Не сперечайтеся з дітьми про справи, які не мають великого значення. Дозволяйте їм зробити вибір: нехай вони самі вирішують, у що одягатися чи що їсти. Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не дорікатиме, що ви її постійно пригнічуєте.

7. Прислуховуйтеся до того, що говорить ваша дитина.
Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває. І головне - пам'ятайте, що любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини та взаєморозуміння.

Справжня мама

Алло, це бюро знахідок? - запитав дитячий голосок .

- Так , малюк. Ти щось загубив?

- Я маму втратив. Вона не у вас?

- А яка вона твоя мама?

- Вона красива і добра . І ще вона дуже любить кішок.

- Так, саме вчора ми знайшли одну маму, може бути це твоя . Ти звідки дзвониш?

- З дитячого будинку № 3 .

- Добре, ми відправимо твою маму до тебе в дитячий будинок. Чекай.

…Вона увійшла в його кімнату, найкрасивіша і найдобріша, а в руках у неї була справжня жива кішка.

- Мама! - закричав малюк і кинувся до неї. Він обійняв її з такою силою, що його пальчики побіліли.

- Мамочко моя!

... Артем прокинувся від свого власного крику. Такі сни снилися йому практично щоночі. Він засунув руку під подушку і дістав звідти фотографію дівчини. Цю фотографію він знайшов рік тому на вулиці під час прогулянки. Тепер він завжди зберігав її у себе під подушкою і вірив, що це його мама. У темряві Артем довго вдивлявся в її гарне обличчя і непомітно для себе заснув ...

Вранці завідуюча дитячим будинком, Ангеліна Іванівна, як зазвичай обходила кімнати з вихованцями, щоб побажати всім доброго ранку і погладити кожного малюка по голові. На підлозі біля Артемчиного ліжечка вона побачила фотографію, яка вночі випала з його рук. Піднявши її, Ангеліна Іванівна запитала хлопчика:

- Артемчик , звідки у тебе ця фотографія ?

- Знайшов на вулиці.

- А хто це ?

- Моя мама, - посміхнувся малюк і додав, - вона дуже гарна, добра і любить кішок.

Завідуюча одразу впізнала цю дівчину . Перший раз вона приходила в дитячий будинок у минулому році з групою волонтерів. Напевно тоді і втратила тут свою фотографію. З тих пір ця дівчина часто оббивала пороги різних установ в надії домогтися дозволу на усиновлення дитини. Але, на думку місцевих бюрократів, у неї був один суттєвий недолік: вона була незаміжня.

- Ну що ж, - промовила Ангеліна Іванівна, - раз вона твоя мама, то це повністю міняє справу .

Увійшовши до себе в кабінет , вона сіла за стіл і стала чекати. Через півгодини пролунав боязкий стукіт у двері:

- Можна до Вас , Ангеліна Іванівна? - І в дверях з'явилася та сама дівчина з фотографії.

- Так, заходьте, Аліночка .

Дівчина зайшла в кабінет і поклала перед завідуючої товстелезну папку з документами.

- Ось, - сказала вона, - я все зібрала .

- Добре, Аліночка . Я повинна задати ще кілька питань, так належить, розумієш ... Ти усвідомлюєш, яку відповідальність на себе береш? Адже, дитина - це не на дві години погратися, це на все життя.

- Я все усвідомлюю, - видихнула Аліна, - просто я не можу спокійно жити, знаючи, що комусь дуже потрібна.

- Добре, - погодилася завідуюча, - коли ти хочеш подивитися дітей?

- Я не буду на них дивитися, я візьму будь-яку дитину, котру запропонуєте, - сказала Аліна, дивлячись завідуючої прямо у вічі.

Ангеліна Іванівна здивовано підняла брови.

- Розумієте, - плутано почала пояснювати Аліна, - адже справжні батьки не вибирають собі дитину ... вони не знають заздалегідь яким він народиться .... красивим або негарним , здоровим або хворим ... Вони люблять його таким який він є. Я теж хочу бути справжньою мамою.

- Вперше зустрічаю такого усиновлювача , - посміхнулася Ангеліна Іванівна, - втім, я вже знаю, чиєю мамою ви станете. Його звуть Артем , йому 5 років, рідна мати відмовилася від нього ще в пологовому будинку. Зараз приведу його, якщо ви готові.

- Так, я готова, - твердим голосом сказала Аліна, - покажіть мені мого сина.

Завідуюча пішла і через 5 хвилин повернулася, ведучи за руку маленького хлопчика.

- Артемочка, - почала Ангеліна Іванівна, - познайомся це ...

- Мама! - Закричав Артем. Він кинувся до Аліни і вчепився в неї так, що його пальчики побіліли. - Мамочко моя!

Аліна гладила його по крихітній спинці і шепотіла:

- Синку, синочку ... я з тобою ...

Вона підняла очі на завідувачку і запитала:

- Коли я зможу забрати сина?

- Зазвичай батьки та діти поступово звикають один до одного, спочатку тут спілкуються, потім на вихідні забирають, а потім назовсім, якщо все в порядку.

- Я відразу заберу Артема, - твердо сказала Аліна.

- Гаразд, - махнула рукою завідуюча, - завтра все одно вихідні, можете взяти, а в понеділок прийдете, і оформимо всі документи як належить.

Артем був просто щасливий. Він тримав свою маму за руку і боявся відпустити її навіть на секунду. Навколо метушилися вихователі , нянечки ... одні збирали його речі, інші просто стояли осторонь і витирали очі хусточками .

- Артемчик, до побачення. Приходь до нас у гості, - попрощалася з ним Ангеліна Іванівна.

- До побачення, прийду, - відповів Артем.

Коли вони з усіма попрощалися і вийшли на вулицю, він, нарешті, зважився поставити своїй новій мамі найголовніше питання:

- Мама .... а ти кішок любиш?

- Обожнюю, у мене їх вдома цілих дві, - засміялася Аліна, ніжно стискаючи в своїй руці крихітну долоньку.

Артем щасливо посміхнувся і попрямував до себе додому.

Ангеліна Іванівна подивилася у вікно вслід Аліні з Артемком . Потім сіла за свій стіл і почала кудись дзвонити.

- Алло, Небесна Канцелярія ? Прийміть, будь ласка, заявку. Ім'я клієнтки: Аліна Смирнова. Категорія заслуги: найвища, подарувала щастя дитини ... надсилайте все, що покладено в таких випадках: безмежне щастя, взаємну любов, удачу у всьому і т.д. .... Ну і само собою, ідеального чоловіка, вона незаміжня .... Так, я розумію, що їх мало залишилося, дефіцит, але тут винятковий випадок. Так, і нескінченний грошовий потік не забудьте, він їй дуже знадобиться .... малюк повинен добре харчуватися ... Вже все відправили? Спасибі.

Двір дитячого будинку був заповнений м'яким сонячним світлом і радісними дитячими криками. Завідуюча поклала трубку і підійшла до вікна. Вона любила подовгу стояти і дивитися на своїх малюків, розправивши за спиною величезні білосніжні крила ...- Алло, це бюро знахідок? - запитав дитячий голосок .- Так , малюк. Ти щось загубив?- Я маму втратив. Вона не у вас?- А яка вона твоя мама?- Вона красива і добра . І ще вона дуже любить кішок.- Так, саме вчора ми знайшли одну маму, може бути це твоя . Ти звідки дзвониш?- З дитячого будинку № 3 .- Добре, ми відправимо твою маму до тебе в дитячий будинок. Чекай.…Вона увійшла в його кімнату, найкрасивіша і найдобріша, а в руках у неї була справжня жива кішка.- Мама! - закричав малюк і кинувся до неї. Він обійняв її з такою силою, що його пальчики побіліли. - Мамочко моя! ... Артем прокинувся від свого власного крику. Такі сни снилися йому практично щоночі. Він засунув руку під подушку і дістав звідти фотографію дівчини. Цю фотографію він знайшов рік тому на вулиці під час прогулянки. Тепер він завжди зберігав її у себе під подушкою і вірив, що це його мама. У темряві Артем довго вдивлявся в її гарне обличчя і непомітно для себе заснув ...Вранці завідуюча дитячим будинком, Ангеліна Іванівна, як зазвичай обходила кімнати з вихованцями, щоб побажати всім доброго ранку і погладити кожного малюка по голові. На підлозі біля Артемчиного ліжечка вона побачила фотографію, яка вночі випала з його рук. Піднявши її, Ангеліна Іванівна запитала хлопчика:- Артемчик , звідки у тебе ця фотографія ?- Знайшов на вулиці.- А хто це ?- Моя мама, - посміхнувся малюк і додав, - вона дуже гарна, добра і любить кішок.Завідуюча одразу впізнала цю дівчину . Перший раз вона приходила в дитячий будинок у минулому році з групою волонтерів. Напевно тоді і втратила тут свою фотографію. З тих пір ця дівчина часто оббивала пороги різних установ в надії домогтися дозволу на усиновлення дитини. Але, на думку місцевих бюрократів, у неї був один суттєвий недолік: вона була незаміжня.- Ну що ж, - промовила Ангеліна Іванівна, - раз вона твоя мама, то це повністю міняє справу .Увійшовши до себе в кабінет , вона сіла за стіл і стала чекати. Через півгодини пролунав боязкий стукіт у двері:- Можна до Вас , Ангеліна Іванівна? - І в дверях з'явилася та сама дівчина з фотографії.- Так, заходьте, Аліночка .Дівчина зайшла в кабінет і поклала перед завідуючої товстелезну папку з документами.- Ось, - сказала вона, - я все зібрала .- Добре, Аліночка . Я повинна задати ще кілька питань, так належить, розумієш ... Ти усвідомлюєш, яку відповідальність на себе береш? Адже, дитина - це не на дві години погратися, це на все життя.- Я все усвідомлюю, - видихнула Аліна, - просто я не можу спокійно жити, знаючи, що комусь дуже потрібна.- Добре, - погодилася завідуюча, - коли ти хочеш подивитися дітей?- Я не буду на них дивитися, я візьму будь-яку дитину, котру запропонуєте, - сказала Аліна, дивлячись завідуючої прямо у вічі. Ангеліна Іванівна здивовано підняла брови. - Розумієте, - плутано почала пояснювати Аліна, - адже справжні батьки не вибирають собі дитину ... вони не знають заздалегідь яким він народиться .... красивим або негарним , здоровим або хворим ... Вони люблять його таким який він є. Я теж хочу бути справжньою мамою.- Вперше зустрічаю такого усиновлювача , - посміхнулася Ангеліна Іванівна, - втім, я вже знаю, чиєю мамою ви станете. Його звуть Артем , йому 5 років, рідна мати відмовилася від нього ще в пологовому будинку. Зараз приведу його, якщо ви готові.- Так, я готова, - твердим голосом сказала Аліна, - покажіть мені мого сина. Завідуюча пішла і через 5 хвилин повернулася, ведучи за руку маленького хлопчика. - Артемочка, - почала Ангеліна Іванівна, - познайомся це ...- Мама! - Закричав Артем. Він кинувся до Аліни і вчепився в неї так, що його пальчики побіліли. - Мамочко моя! Аліна гладила його по крихітній спинці і шепотіла: - Синку, синочку ... я з тобою ... Вона підняла очі на завідувачку і запитала: - Коли я зможу забрати сина?- Зазвичай батьки та діти поступово звикають один до одного, спочатку тут спілкуються, потім на вихідні забирають, а потім назовсім, якщо все в порядку.- Я відразу заберу Артема, - твердо сказала Аліна.- Гаразд, - махнула рукою завідуюча, - завтра все одно вихідні, можете взяти, а в понеділок прийдете, і оформимо всі документи як належить. Артем був просто щасливий. Він тримав свою маму за руку і боявся відпустити її навіть на секунду. Навколо метушилися вихователі , нянечки ... одні збирали його речі, інші просто стояли осторонь і витирали очі хусточками . - Артемчик, до побачення. Приходь до нас у гості, - попрощалася з ним Ангеліна Іванівна.- До побачення, прийду, - відповів Артем. Коли вони з усіма попрощалися і вийшли на вулицю, він, нарешті, зважився поставити своїй новій мамі найголовніше питання: - Мама .... а ти кішок любиш?- Обожнюю, у мене їх вдома цілих дві, - засміялася Аліна, ніжно стискаючи в своїй руці крихітну долоньку.Артем щасливо посміхнувся і попрямував до себе додому. Ангеліна Іванівна подивилася у вікно вслід Аліні з Артемком . Потім сіла за свій стіл і почала кудись дзвонити. - Алло, Небесна Канцелярія ? Прийміть, будь ласка, заявку. Ім'я клієнтки: Аліна Смирнова. Категорія заслуги: найвища, подарувала щастя дитини ... надсилайте все, що покладено в таких випадках: безмежне щастя, взаємну любов, удачу у всьому і т.д. .... Ну і само собою, ідеального чоловіка, вона незаміжня .... Так, я розумію, що їх мало залишилося, дефіцит, але тут винятковий випадок. Так, і нескінченний грошовий потік не забудьте, він їй дуже знадобиться .... малюк повинен добре харчуватися ... Вже все відправили? Спасибі. Двір дитячого будинку був заповнений м'яким сонячним світлом і радісними дитячими криками. Завідуюча поклала трубку і підійшла до вікна. Вона любила подовгу стояти і дивитися на своїх малюків, розправивши за спиною величезні білосніжні крила ...

Поради батькам щодо зняття психологічного напруження у дітей

У “шкільному” житті першокласники стикаються з труднощами, невдачами, незаслуженими звинуваченнями, образами, допускають помилки, потрапляють в конфлікти, відчуваючи невпевненість.

      Найбільш доцільними для зняття психологічного напруження учнів молодшого шкільного віку (як вважає В.І.Шахненко) є дихальна гімнастика, фізичні навантаження, домашній затишок, спілкування з четвероногим другом, живопис, художнє слово, театр, позитивні емоції, музика та спілкування з природою.

 Батькам доцільно знати способи зняття психічного напруження в дітей.

1. Глибоке дихання

    Зробити глибокий вдих, випинаючи живіт уперед до відчуття участі в цьому діафрагми. Тепер трохи повільніше, видихаючи повітря до втягування живота всередину. При цьому дитина повинна уявляти, що вдихає цілющий кисень - здоров'я, спокій, а видихає повітря, непотрібне організмові, -хворобливість і хвилювання.

2. Фізичні навантаження

      Найкращим  способом зняття нервового напруження є  фізичні навантаження - фізична культура та фізична праця. Якщо в дитини поганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі ігри, спортивні ігри — футбол, волейбол, теніс.

3. Домашній затишок, спілкування з четвероногим другом.

     Дитина повинна знати, що коли їй дуже важко, її образили, треба йти додому. Домашній затишок, добре і лагідне слово рідних допоможуть їй. Вчені вважають, що кішка та собака знімають стресовий стан, заспокоюють нервову систему.

4. Живопис

     Живопис своїм розмаїттям кольорів, грою світла й тіні створює особливу музику картини. Так вважав французький художник Е.Делакруа. А російський вчений Ф.Шмідт писав, що колір сам по собі, незалежно від предмета, якому він властивий, справляє на глядача певний психофізіологічний вплив.

5. Художнє слово

     Читання цікавої казки, оповідання сприяє зменшенню нервового напруження і заспокоює дитину.

6. Театр

     Вважають, що він має магічну силу впливу на психіку. Якщо є така можливість, відвідайте з дитиною ляльковий театр, подивіться мультфільм.

7. Позитивні емоції

    З давніх-давен відомо, що усмішка, жарт, гумор знімають психічне напруження. Ю.Нікулін писав: "Я твердо вірю: сміх зміцнює здоров'я і подовжує життя". Почитайте з дитиною гуморески, відвідайте цирк.

8. Музика

     Людям здавна відомо про цілющі властивості музики. Російський невропатолог і психіатр В.М. Бехтєрев довів, що в дитячому віці нормальному, здоровому розвиткові організму сприяють ніжні колискові пісні, спокійна музика.

9. Спілкування з природою

     Природа заспокоює нервову систему, робить людину добрішою. Отже, якщо в дитини поганий настрій - відпочиньте з нею серед природи.

10. Гра

     Гра – явище феноменальне, вона притаманна всім дітям без винятку. Особливу значущість гра має  для першокласників,  оскільки це та діяльність, без  якої  дитина шести років  не може нормально жити і розвиватись. У навчальному процесі через його регламентованість не завжди є можливість  забезпечити  умови,  необхідні для розгортання справжньої гри: ініціатива, добровільність, спонтанність, необмежене мовне спілкування. Тому  доцільно батькам  учнів першого класу  подбати про те, щоб діти достатньо гралися у вільний від шкільних занять час.  Причому,  чим більший вибір ігор, тим  легше  розкрити  індивідуальні  можливості  й обдарування кожної  дитини, створити оптимальні умови для її  повноцінного розвитку. 

       Творчо, оригінально наслідуючи дорослих, дітей,  поведінку уявних персонажів, їх  ставлення до оточення, дитина засвоює моральні норми,  на чуттєвому рівні прилучається до культури  середовища,  що її оточує. Другий фактор, яким  зумовлюється виховний вплив творчих ігор – реальні міжособистісні стосунки дітей  у процесі гри. Вони мають величезне значення для подальшого розвитку особистості,   засвоєння норм поведінки в дитячому середовищі.

20 способів утихомирити дитину, що розбушувалася

 Якщо дитина носиться по квартирі без зупинки, кричить не своїм голосом, катається по підлозі, хаотично махає руками та ногами і зовсім не чує, що ви їй говорите - впіймайте її, обіймайміть  і тихим голосом запропонуйте пограти. 

1. Малюка попросіть згадати, як кричить корова, жаба, собака. Або показати свою руку, ніс, коліна. Дитині старшого віку запропонуйте порахувати від 1 до 20, а потім від 20 до 1. 

2. Замри - відімри. Варіацій цієї гри безліч. Наприклад, по команді "День" дитина стрибає, грає. А по команді "Ніч" робить вигляд, що спить. Або нехай малюк уявить, що він мишка і бігає-грає, поки ви не скажете "Кішка йде!". Замість словесної команди, можна давати звукову - плескати в долоні або дзвонити у дзвоник. З дітьми старшого віку пограти в "Море хвилюється". 

3. Шторм-штиль. Варіація попередньої гри. Не вимагає повного завмирання, але "штиль" - це тихі, плавні рухи, шепіт. Що таке шторм, думаю, не треба пояснювати. 

4. Домовтесь з малям, що як тільки ви натиснете йому на ніс, він відразу "зупиняється". Можна розширити цю ідею, намалювавши пульт керування (або використовуйте непотрібний пульт від телевізора). Натисніть кнопку на пульті і кажете: "зменшую гучність (вимикаю звук, включаю уповільнення)". Нехай дитина виконує команди. 

5. Запропонуйте дитині уявити, що вона тигр на полюванні. Вона має довго нерухомо сидіти в засідці, а потім стрибати і когось ловити. Або разом з дитиною ловіть уявних метеликів, до яких потрібно повільно і дуже тихо підкрастися. Під якимось ігровим приводом, сховайтеся разом під ковдрою і сидіть там тихо-тихо. 

6. Запропонуйте дитині уявити себе китом. Нехай вона зробить глибокий подих і пірнає на глибину. Китові можна давати доручення - плавати по різних материках або шукати щось на дні. 

7. Попросіть малюка закрити очі (якщо він погодиться, зав’яжіть очі хусткою) і сидіть нерухомо, очікуючи певного сигналу. Наприклад, коли третій раз продзвенить дзвіночок. Або попросіть дитину щось зробити з закритими очима (скласти пірамідку, поставити машинку на підвіконня, зібрати з підлоги кубики). 

8. Попросіть дитину виконати складний рух, який вимагає зосередженості (провести пальцем по намальованому лабіринту, провезти машину за мотузочку між кеглями). За виконання обіцяйте приз. 

9. Спробуйте вправу на чергування напруження і розслаблення. Наприклад, можна уявно рухати важкий диван, а потім падати і відпочивати. Або запропонуйте малюку уявити, що його, і ваші долоні - це сніжинки. Нехай сніжинки плавно падають на землю. А потім візьміть уявний сніг з землі та з силою стискайте руки в кулаки (ліпіть сніжки). 

10. Запропонуйте ще й таку гру. Ви говорите слово, а дитина намагається вимовити це слово голосніше, ніж ви. А потім, навпаки, попросіть малюка говорити тихіше, ніж ви. 

11. Візьміть простирадло або тонке покривало і щільно запеленайте малюка. Вік дитини значення не має, але важливо, щоб їй ця гра подобалася. Ви можете взяти її на руки, покачати, заспівати пісеньку. 

12. Візьміть серветку (або листок дерева) і підкиньте вгору. Скажіть дитині, що поки серветка падає, потрібно якомога голосніше сміятися. Але як тільки впаде, слід відразу замовчати. Грайте разом з дитиною. 

13. Краще ще змалечку привчити дитину, що коли ви розставите руки, вона має бігти до вас в обійми (знаю, багато батьків так роблять). Якщо це обійми будуть приємними, до 3-5 років звичка залишиться. Тому розставте руки і, коли дитина до вас прибіжить, міцно-міцно її обіймаючи затримайте обійми на кілька секунд. 

14. Запропонуйте дитині бігати й стрибати, але при цьому постійно виконувати якусь просту дію. Наприклад, тримати сполученими вказівні пальці або обертати зап’ястками руки. 

15. Зшийте мішечок, величиною з долоню і насипте в нього 3-4 ложки піску або крупи. Запропонуйте дитині бігати, стрибати і дуріти, утримуючи цей мішечок на голові. Обіцяйте їй щось приємне (пригостити чимось, пограти або почитати), якщо мішечок не впаде, поки не продзвенить таймер (в залежності від віку, часовий проміжок 1-5 хвилин). 

16. Запропонуйте гру "Капітан і корабель". Капітан повинен віддавати команди ( "Направо", "Ліворуч", "Прямо"), а корабель чітко їм слідувати. Для дитини старшого віку можна вибрати мету (наприклад, доплисти до коридору) і розставити в кімнаті перешкоди (кеглі, м'які іграшки). Дитина може вибрати будь-яку з ролей. 

17. Загородіть дорогу або схопіть бігаючу по квартирі дитину. Для того, щоб пройти (звільнитися) вона повинна відповісти на питання, що вимагає зосередження (Наприклад, назвати морську тварину, порахувати кількість вікон в квартирі або придумати п'ять слів на букву "А"). 

18. Попросіть дитину сісти на корточки і уявити, що вона м'ячик. Легенько хлопайте малюка по маківці і нехай він підстрибує. Прискорюйте і сповільнюйте хлопки, стежачи, щоб малюк стрибав згідно завданому темпу. 

19. Попросіть малюка, що бігає по квартирі, виконувати ваші завдання (три рази підстрибнути, два рази збігати на кухню і назад, чотири рази зістрибнути з дивану). Важливо, щоб активні завдання поєднувалися з необхідністю вести підрахунок дій. За кожне виконане завдання малюйте дитині в альбомі квітку або машинку. 

20. Запропонуйте дитині повторювати за вами всі слова та дії. Починайте показувати швидкі, різкі рухи або голосно кричіть. Поступово переходьте до більш спокійних, плавних рухів і тихою мовою.

Крім досягнення миттєвого ефекту, ці ігри також допоможуть дитині вчитися себе контролювати. Не забувайте, що і батькам важливо бути терплячими і не втрачати самоконтроль, оскільки дитина бере з вас приклад, відчуває і відображає ваш власний стан.

Першокласник - поради батькам

  У деяких українських селах було таке повір'я — напередодні першого шкільного дня загадати дитині розв'язувати свою пуповину, щоб перевірити, наскільки у знаннях дитя буде метикувате. От як здолає школярик хитромудрий вузлик, так і наука йому піде, а як ні — то вже хай начувається. Можливо, наші пращури й знали те, чого сьогодні не знаємо ми, проте, на щастя, сучасна людина озброїла себе знаннями, й допоки дитя буде «плутати вузлика», батькам варто потурбуватися про те, як найкраще психологічно підготувати своє чадо до школи. Адже саме від позитивних вражень перших днів, місяців навчання залежить подальше зацікавлення або ж неприязнь до знань, науки, успішності у житті вцілому.

Заохотити, а не приневолити

Татам і мамам першокласників дуже важливо вчасно зрозуміти, що успіхи у навчанні дитини залежать не стільки від школи, скільки від самої родини. Інтерес до навчання першокласників дуже нестійкий. Дітям у віці 5-6 років, як доводить практика, важко зрозуміти абстрактні цифри і правила, вони сприймають інформацію передусім у наочно-образній і наочно-дійовiй формах. Погані оцінки є причиною тривоги, дискомфорту та апатії школярика, до того ж часто-густо емоційна й імпульсивна поведінка дітей істотно ускладнює стосунки у школі. Усе це слід враховувати під час підготовки малюка до науки, щоб не припуститися типової для батьків помилки: не перестаратися, бажаючи за будь-яку ціну «вкласти» в голову сину чи доньці максимум інформації, силоміць замінюючи гру навчанням. Особливості дитячого розвитку такі, що семирічна дитина вже може підкорятися вимозі «Треба!», а для шестирічної головне — «Хочу!».

        «Перший період шкільного життя для школяра виглядає зовсім не привабливо, тому батьки повинні пояснити, навіть переконати дитину в тому, що навчатися необхідно, і водночас не передозувати зі своїми вимогами до ще не- сформованої особистості», — коментує провідний науковий співробітник Інституту психології ім. Костюка АПНУ, кандидат психологічних наук Світлана Ладизір.

        Дехто вважає, щоб підготувати дитину до першого вересня, достатньо розповісти про те, як добре й весело буде у школі, скільки друзів чекають там на майбутнього школярика, яким дорослим і самостійним він почуватиметься. Та практика доводить, що в такий спосіб батьки ризикують нашкодити справі, адже маленьким діткам досить важко буде призвичаїтись до реальності. Психологи стверджують, що серед першокласників розчарованих школою дітей — близько 40 відсотків. Тому не слід ідеалізувати школу. Але й лякати нею не треба. Краще пояснити, чим учитель відрізняється від вихователя, що таке урок і скільки він триває. Також можна потренуватися разом з дитиною збирати ранець.

      Згідно з різними дослідженнями, дітей із страхом перед навчанням серед першокласників щонайменше 15 відсотків. Стільки ж, якщо не більше, й так званих педагогічно запущених дітей, яким батьки зовсім не приділяють уваги. 35 відсоткам дошкільнят катастрофічно бракує уваги дорослих, свідчить статистика. А батьки успішних школярів стежать за їхніми поточними досягненнями, розвивають у них упевненість у своїх силах, заохочують до подолання труднощів, до вияву зусиль і досягнення успіхів. У таких сім'ях діти почуваються у безпеці й упевнені, що їх люблять.

У школу — не за медаллю, а за мрією

Перший клас для кожної дитини — стрес. Нове оточення, нові вимоги, новий графік роботи, нові зобов'язання, здається, й дорослий би розгубився, якби все це в один день раптом звалилося йому на плечі. Нині поміж психологами, педагогами та чиновниками точаться дискусії щодо того, чи варто було починати навчання із шести років, мовляв, «семирічки» цілком виправдовували себе. Натомість «маємо те, що маємо», тому на плечі батьків лягає подвійний тягар — заохотити до знань i не переобтяжити свою дитину.

     «Передовсім батьки повинні відмовитися від задуму зробити зі свого школяра відмінника. Звичайно, мріяти й прагнути цього потрібно, але не ціною психічного та фізичного здоров'я дитини. Ліпше зосередити свою увагу на тому, як створити всі умови для подальшого кращого розвитку дитини, — радить Світлана Ладизір. —З іншого боку, теорія про те, що у вихованні дитини головне — не заважати їй розвиватися, на сьогодні не виправдовує себе, — провадить далі пані Світлана. — Нині ми вже «навчені» гірким досвідом дитячої бездоглядності, до якої призводить батьківська байдужість, у результаті якої нині понад 30 тисяч дітлахів блукає країною без прихистку».

       Психологи запевняють, що наразі необхідно формувати зовсім інший підхід до навчання і виховання дитини у школі. Мета навчання повинна визначатися тим, щоб дитина знайшла себе у світі, чітко поставила перед собою мету і знала, як її досягти.

       «Хочу-можу-буду — ось вектор, у якому повинно проводитися виховання дитини, тільки за умови, коли у юній свідомості закладуть ці складові, можна говорити про нормальний розвиток майбутньої успішної, впевненої у собі особистості. Головне — підготувати дитину до життя», — запевняє наш спеціаліст.

Підготовка до знань починається з народження

Кожний учень протягом шкільних років проходить кілька адаптаційних стадій до нового незвичного середовища. Перший та п'ятий класи стають справжнім випробуванням, тому психологи переконливо рекомендують хоч би на перший період занять комусь із рідних повністю присвятити себе дитині.

       «Зрозуміло, братися за підготовку учня до школи напередодні дня Першого вересня пізно, проте необхідно — якщо цього не було зроблено раніше. В цілому фундамент навчання для школяра закладається на базі традицій сім'ї: тут і виховання терплячості, і здатнiсть сприймати й запам'ятовувати інформацію, тому якщо дисципліни не закладено в самій родині, батьки не мають права вимагати від свого дитяти відразу ж стати приміром успішності у школі», — говорить науковий співробітник Інституту психології Тетяна Мзилурі.

      З перших днів навчання батьки повинні чітко для себе з'ясувати, чи хоче навчатися дитина, а з іншого боку, чи може вона це робити. Відсутність бажання відпрацьовується терплячим заохоченням, мотивацією, поясненням, чому необхідно ходити до школи. Пані Мзилурі дає ось такі прості поради: «Можна провести паралель із тим, що в кожного на землі є робота, приміром, маленька бджілка трудиться біля вулика, корівка дає молоко, так і в кожної людини є обов'язкова робота, яку необхідно сумлінно виконувати. Варто маленькому школярику пояснити, що тато ходить на роботу, мама теж працює, а от з першого вересня і він буде трудитися над здобуттям знань».

      Батькам необхідно зрозуміти, що для першокласника набагато важливіше не вміння читати, рахувати й писати, а здатність отримувати й обробляти інформацію, узагальнювати, робити висновки, руйнувати розумові шаблони й стереотипи, бути кмітливим, виявляти волю й ініціативність. Проте всі ці задатки закладаються в дитині з раннього дитинства, тому батьки зроблять для дитини велику послугу, коли навіть на побутовому рівні навчать дитя уважно слухати, запам'ятовувати і вправно виконувати завдання. Ці вміння знадобляться протягом усього життя.

         Якщо зважити на той факт, що майже на 90 відсотків інтелект дитини формується у віці до 6-7 років, то дійсно важко недооцінити важливості саме батьківської роботи з дитиною. Психологи стверджують, що саме прогалини у тому ж таки вміннi слухати, запам'ятовувати можуть перетворитися на прогалини в знаннях у дорослому віці.

Помилки школярика сприймайте як свої

Лайливі й образливі слова на адресу свого вихованця — найгірше й найпримітивніше, що можна вигадати у нелегкій справі допомоги дитині з адаптуванням до школи. Звичайно, потрібно помічати у своєму вихованцеві все: і як він вчиться, і як поводиться на уроках, усі його успіхи та невдачі. Проте якщо успіх можна розділити на всю родину, то невдачу юного школяра психологи радять батькам узяти на свої плечі, підбадьорюючи і заспокоюючи дитину.

      «Якщо дитина неохайно пише, не може висидіти на уроці чи не запам'ятовує, що відбувалося на шкільних заняттях, не потрібно накидатися на нього з докорами й лайками, усі його невдачі батькам варто сприймати як свої недопрацювання над вихованням дитини і починати працювати як над своїми помилками, так і над помилками дитини», — рекомендує Світлана Ладизр.

        На жаль, сьогодні батьки не так часто відвідують школу, всілякі батьківські збори, акції, як це було ще півтора десятиліття тому. Фахівці переконані: дарма. «Варто пам'ятати про те, що вчитель для учня молодших класів є досить авторитетною і поважною людиною. Приміром, ваш малий вихованець може без упину аргументувати своє переконання простою відмовкою: «Так сказав учитель». Тому, знаючи вчителя своєї дитини, спілкуючись із ним про свою дитину, батьки іноді можуть звертатися й до позитивного маніпулювання образом учителя — присоромити якийсь вчинок школярика, мовляв, щоб сказав учитель, або ж, навпаки, похвалити свого учня і словами вчителя», — говорить практичний психолог Київської загальноосвітньої школи №77 ім. Довженка Вікторія Мохонько. Приміром, ваша дитина відразу ж після шкільних занять дійсно може не пам'ятати, чим вона займалася на уроках, адже після надмірної активності, яку вона проявляла в школі, їй складно зосередитися у позаурочний час, проте, відпочивши, вона про все вам розповість. А з'ясувати нюанси поведінки дитини у школі можна тільки зі шкільним учителем.

         Щоправда, буває й так, що, старанно підготувавши дитину до школи, батьки не бачать результатів. Кожний день після занять малюк лише знизує плечима: мовляв, нічого не розумію. У цьому разі не треба поспішати ставити сина або доньку в куток, можливо, у вас підростає геній. Приміром, Альберт Ейнштейн почав говорити лише у три роки. А в початковій школі вчителі майбутньої знаменитості скаржилися батькам на його загальмованість. Насправді ж за зовнішньою загальмованістю приховувалася зануреність мрійника у свій внутрішній світ. Отож якщо дитина не справляється з інтелектуальними тестами, це аж ніяк не означає, що вона розумово відстала. Можливо, в неї просто повільний темп мислення.

Соціальний Чорнобиль

      Стресом для «першачка» є не тільки нові умови навчання, а й чисельність дітей у навчальних класах. Психологи відзначають, що два десятки гамірної малечі достатньо, щоб психічне здоров'я дитини стало нестійким, тому й називають ситуацію в переповнених класах «соціальним Чорнобилем».

           

     «Усе залежить від так званої соціальної компетентності дитини, тобто від того, наскільки маля природно почуває себе в дитячому колективі. Якщо першокласник відвідував дошкільний заклад, йому набагато легше адаптуватися до шкільного середовища із значною кількістю дітей, якщо ж практики спілкування дитини з однолітками не було, то без допомоги батьків та спеціалістів не обійтися», — переконана методист Шевченківського районного науково-методичного центру Олена Петрова.

            Зрозуміло, що індивідуальний підхід до розвитку дитини, котрий нині пропагується Міністерством освіти і науки, в таких умовах неможливий.

Вчимо дитину писати

Навчаючи дитину калiграфiчно писати, необхiдно враховувати її iндивiдуальнi особливостi: нахили, особливостi зору (короткозорiсть, далекозорiсть), вiдхилення в моторицi (тремтiння пальцiв, посмикування руки пiд час письма i т. iн.).

 • Кожне заняття починається з перевiрки правильностi сидiння дитини, положення ручки або олiвця в руцi, розмiщення зошита на партi або столiта його перемiщення пiд час письма. Це сприяє профiлактицi порушення постави i зору дитини, пiдвищенню працездатностi, формуванню правильного та швидкого письма.

 • У процесi занять звертайте увагу на те, наскiльки чiтко дитина обводить контури фiгур, лiнiї вiзерункiв, малює i пише злiва направо.

 • Пiд час роботи над написанням лiтер звернiть увагу дитини на елементарний склад букв, допоможiть їй видiляти найпростiшi графiчнi одиницi, проведiть ритмiчне прописування цих елементiв спочатку в повiтрi, а потiм за допомогою ручки.

 • Орiєнтуйте маленьких школярiв на правильне з’єднання букв у складах, на дотримання нахилу пiд час написання букв i слiв.

 • Навчайте дiтей писати чисто, без помарок, не заходити на поля, не обводити букви двiчi. Таке письмо сприятиме вихованню охайностi, працьовитостi, сумлiнностi та старанностi у виконаннi будь-якої роботи.

 • Виконуючи з дитиною роботу з написання слiв, нагадуйте їй про лексичне значення слова та необхiднiсть дотримуватися правил орфографiї.

 • Пам’ятайте: безперервне письмо не повинно тривати довше п’яти хвилин.

 • Через кожнi 7 - 10 хвилин роботи з прописами необхiдно проводити фiзкультхвилинки тривалiстю 1,5 - 2 хвилини, а також спецiальнi пiдготовчi вправи для розвитку пальцiв, кистi, передплiччя руки.

 • Формування графiчних навичок — процес складний i тривалий. Дитина, зображуючи найпростiшi елементи тiєї чи iншої букви, докладаї максимум зусиль, емоцiйно переживає свої невдачi. Тому необхiдно враховувати настрiй дитини, вчасно приходити їй на допомогу.

 • Не забувайте похвалити дитину, заохотити її стараннiсть.

 • Ваша постiйна увага, пiдтримка та активна допомога в оволодiннi навичками письма нададуть дитинi впевненостi у своїх силах i можливостях.

Ведення зошитів

(пам’ятка)

Загальні:

1.     Зошити повинні бути обкладені.

2.     Усі записи ведуться чисто та охайно.

3.     Писати акуратно і розбірливо.

4.     Записувати дату виконання роботи ( число та місяць ).

5.     Зазначати номер вправи або вид роботи, що виконується.

6.     Дописувати зошити до кінця.

Математика

1.     Усі записи роблять ручкою, а креслення – олівцем.

2.     Усі виправлення роблять ручкою.

3.     Кожну цифру, знак і літеру записують в окремій клітинці.

4.     Відстань між класною та домашньою роботою 4 клітинки.

5.     Відстань між стовпчиками прикладів 3 клітинки.

6.     Відстань між записами роботи 1 клітинка.

7.     Запис математичних завдань слід розпочинати на другій повній клітинці зверху та другій клітинці від поля чи згину сторінки зошита.

8.     Номер прикладів НЕ ЗАПИСУЄМО.

9.     Запис дати і виду роботи розміщують посередині робочого рядка

8 листопада

Класна робота

Задача 231

Українська мова

1.     Між класною та домашньою роботою пропускають 2 рядка.

2.     Запис дати і виду роботи розміщують посередині робочого рядка

8 листопада

Домашня робота

Словник:

Вправа  23

1.     Дотримуйтеся однакових інтервалів між словами.

2.      Дописуйте рядок до кінця .

3.     Не виходьте за поля.

4.     Виправлення роблять ручкою.

5.     Літеру перекреслюють навкіс (справа наліво) і замість неї зверху пишуть потрібну літеру.

6.     Слово, словосполучення, речення  слід закреслити тонкою горизонтальною лінією (в дужки НЕ БЕРЕМО).

7.     Класні та домашні роботи  НЕ ПЕРЕПИСУЮТЬСЯ.

8.     Неправильно написані літери та з’єднання, що є на полях,  прописуються під час виконання домашніх завдань.

Коли обійми стають ліками. Боротьба з гіперактивністю дітей

  "Вчора я не розбігався, буть слухняним намагався, я не бився, не ганявся".

    "Така дитина нетерпляча та метушлива. Імпульсивна та агресивна. Не може утримувати на чомусь увагу більше ніж 5-10 хвилин. Багато і швидко розмовляє, задає незлічену кількість запитань, але на відповіді не чекає, бо за мить встигає зацікавитись чимось іншим", - домальовує картину психолог. Ці симптоми, а також надмірне нервове збудження, недостатній контроль над рухами та емоціями, погана координація рухів, швидка втома визначають синдром гіперактивності.

     Багато фахівців відзначають щорічне збільшення кількості дітей з таким психічним розладом. Наприклад, дитячий невролог Національної дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит" Лілія Кулік констатує погіршення ситуації в її практиці за останні 5 років до 20%. Як і те, щодо цієї хвороби хлопчики втричі вразливіші за дівчаток. Переважну кількість батьків незвичайна поведінка дітей починає турбувати, коли час готуватись до школи (пік хвороби припадає на 5-7-річний вік). Саме тоді стає зрозумілим, що дитина навряд чи витримає за партою час, відведений на урок. До того ж, ймовірно, у неї виникнуть труднощі з пошуком друзів.

     "Якщо такій дитині під час гри з іншими діточками сподобається іграшка, першим поштовхом у неї буде відібрати її, а не попросити погратись, - каже Олена Нікітіна. - Хоча б через це, спілкування із однолітками їм не вельми вдається".

     На дитячому майданчику гіперактивні діти схожі на торнадо, що знищує на своєму шляху геть усе. Тому батьки інших малят намагаються тримати своє чадо від них якомога подалі". Відповідно, у гіперактивних дітей наявна проблема соціальної адаптації. Попри те, що за деякими виключеннями, гіперактивність не впливає на загальний інтелект дитини, тому проблеми із шкільною успішністю можуть виникати переважно через непосидючість, невміння концентрувати увагу та погану пам'ять, в школі вони небажані учні, їх не сприймають.

     З урахуванням щорічного погіршення ситуації, сьогодні питання гіперактивності хвилює вже не лише батьків, лікарів та психологів, а й державних урядовців. Адже, за деякими експертними оцінками, лише в Україні таких дітей сьогодні від 50 до 150 тисяч.

Пси-фактори

     Батько привів хлопчика із синдромом гіперактивності до центру психології. Психолог займається дитиною, а тато чекає на 8-річного Михайлика у кріслі, читаючи газету. За обома цікаво спостерігати: чоловік, бовтаючи ногою, совається в кріслі, різкими рухами перекидає аркуші; хлопчина так само бовтає ногою, водночас розхитуючи стільчик, на якому не може спокійно всидіти. Під час розмови з психологом, виявилося, що в дитинстві у батька в медичній картці був запис невропатолога про збільшену нервову збудженість. На думку експертів, в багатьох випадках гіперактивність у дітей обумовлена генетично. До речі, у підлітковому віці та у дорослих переважна більшість симптомів хвороби за рахунок кращого самоконтролю згладжується.

     В деяких випадках гіперактивність - наслідок травм мозку, патологічних пологів або вагітності з ускладненнями. Лілія Кулік говорить, про не поодинокі випадки виникнення хвороби у дітей, народжених за допомогою Кесаревого розтину.

     Крім того, треба зазначити ще один важливий фактор виникнення хвороби - соціально-психологічний. Не виключено, в якійсь мірі гіперактивний синдром - це хвороба сучасного суспільства, XXI століття, і пришвидшення ритму життя. Кулік впевнена, що не останню роль в його появі грають комп'ютер та телевізор, бо випліскуючи в маси зливи негативної інформації, провокують агресію та нервову збудженість не лише у дітей, а й у дорослих.

     Втім, соціально-психологічний аспект це, наперед усім, вплив родини. Мова йде не лише про неблагополучні родини, в яких, наприклад, хтось із батьків страждає на алкоголізм. Якраз навпаки, про зверхньо досить пристойні, лише спостерігаючи за дитиною, можна зрозуміти про наявні в них негаразди. Як нам відомо, дитина, по суті, - дзеркальне відображення взаємин між батьками.

Любити = лікувати

    "Не чіпай! Негайно поклади! Коли ти, нарешті, будеш, як усі діти! Не дитина, а жах якийсь!" - кричить мати в кабінеті невролога на крихітку, вириваючи у неї з рук та повертаючи на стіл лікаря ляльку, яку та щойно взяла.

      Дитину із СДУГ (синдромом дефіциту уваги та гіперактивності) напружена та нервова жінка привела з проханням вилікувати. З жодною дитиною, в принципі, не слід поводитись таким чином, а з гіперактивною особливо. Ці діти надзвичайно чутливі та вразливі, мають занижену самооцінку. Будь-яка жорстка критика на їх адресу, порівняння з іншими дітьми, посилює їх невпевненість у собі. Однак батькам простіше накричати на дитину або покарати її, ніж виявити терпіння, спокійно вказавши дитині на її помилки. Маючи певний досвід, Лілія Кулік, вважає, що інколи, глянувши на батьків, можна впевнено стверджувати, що допомога, принаймні, психологічна, потрібна саме їм, а не дітям.

        Олена Черепанова, психолог Центра дитячої та сімейної психології "Я + сім'я" каже, що гіперактивність найчастіше трапляється у дітей із родин, де бракує теплих емоцій.

       Гіперактивних дітей лікують як медикаментами (стимуляторами, амфетамінами), так і за допомогою різноманітних психологічних методик та вправ, скерованих на виховання самоконтролю, розвиток комунікативних навичок, посидючості та уваги (корекцію розроблюють індивідуально). Для таких діток обов'язковими є режим, спеціальна дієта (обмеження у солодощах); для них корисні заняття на розробку тактильних відчуттів (ліплення, малювання пальчиками), ігри з водою; спорт; вони потребують особливого поводження.

       Вказані методи, безумовно, ефективні. Втім, допомогти дитині по-справжньому, а не частково зняти симптоми хвороби, можна лише при умові, що батьки бажають саме допомогти, а не спростити собі життя. Тому готові не лише тривалий час витрачати на заняття, дотримуючись однієї лінії виховання, а, також, працювати над собою: вирішувати власні психологічні проблеми, покращувати мікроклімат у родині.

      Для початку варто спробувати прийняти особистість малюка. Намагатися любити його таким, який він є, та, не соромлячись, виявляти це почуття. Хоч би й за допомогою "Правила 8-ми обіймів", що пропонує Олена Нікітіна. "Обіймайте дитину. Не менш 8 разів на день. Щоб вона відчувала вашу любов, що вона вам потрібна. Для будь-якої дитини це важливо, особливо для гіперактивної. Тим більш, що обійми заспокоюють та знімають напругу". Любов, на думку експертів, - найкращі ліки.

Поради батькам щодо режиму дня першокласника

        Дитина пішла в перший клас. Це радісна і хвилююча подія, але водночас і додаткові труднощі. Відбувається зміна провідних видів діяльності. Нові обов'язки потребують від дитини зібраності, витрат духовних і фізичних сил. Ось чому так важливо до найдрібніших деталей продумати режим дня школяра.

Ось орієнтовний режим дня для учнів першого класу

7.00—7.30 — пробудження, підйом, ранкова гімнастика, водні процедури, ранковий туалет, прибирання ліжка;

 7.30—7.50 —   сніданок;

 7.50—8.15 —   дорога до школи;

 8.15—12.30 — заняття у школі;

 12.30—13.00 – повернення зі школи;

 13.00-13.30 – обід;

 13.30—15.00 — післяобідній відпочинок;

 15.00—16.00 — перебування на повітрі;

 16.00—17.30 — читання, ігри, розваги;

 17.30—19.00 — перебування на повітрі, заняття в спортивних гуртках;

 19.00—20.30 — вечеря, заняття улюбленими справами;

 20.30-7.00 -  сон.

Не поспішайте звертатись до покарань

Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханнями – це самий ефективний спосіб давати їй інструкції. У випадку непокори, батькам необхідно переконатись, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що достатньо ефективно, якщо дитина звикла реагувати на ввічливі прохання батьків. І лише тоді, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання. Немає потреби нагадувати, що покарання повинно відповідати вчинку, дитина має розуміти за що її покарали. Батьки самі вибирають міру покарання, але важливо зазначити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками каральна міра.

        Пам'ятайте:

* Покарання – це моральний замах на здоров'я: фізичне і психічне.

* Покарання не повинно бути за рахунок любові. Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого вами чи кимось іншим.

* Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.

* Покараний – значить вибачений. Інцидент вичерпано – сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилось. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!

* Хоч би що там трапилось, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

* Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення.

* Не забувайте, що ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчите краще розуміти один одного.

* Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитись вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.

Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує осудження, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування таланту, особистості дитини, легко призводять до психостенічних реакцій, імпульсивних дій та афектів.

Книги… Нам це потрібно?

    «Ур-ра! Я монстр! Я розтерзаю вас на клаптики»! - гарчав рудий хлопчик років п'яти-шести в плюсових окулярах. «У мене лазер! Я розріджу тебе на шматочки»! - не сторопіла жвава дівчинка, хватаючи із землі палицю і направляючи її на озвірілого огольца. «У мене энчантикс! - вторила їй подружка, років шести на вигляд. - Я черпаю силу з рожевого амулета»!

      ...Подібні милі ігри я частенько бачу в міському парку, коли прогулююся там з дітьми. Зрозуміло, що хлоп'ята нині такі нервові - від сучасних мультиків і комп'ютерних ігор. Навіть у мене, дорослої людини, мозок зіщулюється в черепній коробці і намагається втекти туди, де краще звукоізоляція. Щоб мої діти не почали розрізати один одного лазером і плющити магічною силою з рожевого амулета, я стараюся їм більше читати.

       Починайте читати дітям книжки з самого ніжного віку. Малюки люблять слухати. Плавна мова, ритмічність складу добре заспокоюють і заколисують дитину. А те, що батько знаходиться поруч, створює неповторну атмосферу любові і ніжності. Привчати дітей до читання потрібно починати обов’язково до школи. Коли читання перетвориться на «обов’язок», буде вже пізно.

        До підбору книг підходьте дуже серйозно. Читайте те, що підходить за віком. Та й до змісту книг потрібна увага. Досі пам’ятаю, який шок випробувала  моя дитина після читання казки про Курочку Рябу. Звичайна дитяча казка, а дитина просто ридала в голос про розбите яєчко. У ваших силах захистити дитя від подібних травм.

        Читайте книги регулярно. Нехай читання на ніч стане для вас постійною традицією. Навіть якщо у вас зовсім немає часу, прочитайте хоча б пару сторінок. Але обов’язково кожен день!

         Після прочитання книги або казки, поговоріть з дитиною про неї, допоможіть дитині, якій ще важко, зробити висновки з прочитаного. Але, у жодному разі, не нав’язуйте своєї думки. Пам’ятайте, діти мудріші за нас, у них внутрішнє відчуття добра і зла.

         Не бійтеся читати дітям великі книжки, по розділу на день, наприклад. Таке читання «з продовженням» сприяє розвитку пам’яті та уваги, а також підтримує інтерес до читання. Адже дитині дуже хочеться дізнатися, що ж буде далі з улюбленими героями.

        Не змушуйте насильно читати дитину самостійно, поки вона повністю не засвоїть «техніку» читання. Інакше читання може перетворитися на «трудовий обов’язок». Дитина повинна сама дозріти до своєї першої книги. Якщо ви з дитинства їй читали книги, то це обов’язково відбудеться.

         Обов’язково при дитині читайте самі. Адже ваш особистий приклад — кращий спосіб зацікавити малюка. Дитина – вона подібна до губки, вбирає те, що бачить. Якщо вона бачить, що мама і тато читають книги, то це стає для неї як би повсякденним явищем. Читають батьки — читаю я.

         Добре, якщо у вас збереглася якась ваша особиста дитяча книжка. Розгляд і читання її зі своєю дитиною — відмінний спосіб зблизитися з нею.

          Як бачите, нічого складного в моїх радах немає. Та й знають про них, напевно, всі. Шкода тільки, що не всі їх виконують, а потім з прикрістю вигукують: «Моя дитина зовсім не читає книг!»

Як придумати казку для дитини

  Навіть якщо у вас сутужно з фантазією, разом з дитиною ви зможете придумати казку. У цьому вам допоможуть прийоми, описані у книзі Джанні Родарі «Граматика фантазії».

        Діти дуже люблять слухати казки. Можна щовечора читати давно відомі вам книжки з чарівними героями, а можна придумати нові казки разом з дитиною.

       Знаменитий італійський дитячий письменник Джанні Родарі написав книгу “Граматика фантазії”, в якій виклав кілька десятків прийомів, які допомагають придумувати різні історії. Виявляється, це зовсім не складно і так цікаво!

А що далі?

          Запропонуйте своїй дитині задумати щось неживе, а самі задумайте, відповідно, щось живе (або навпаки). Вийде пара слів. Наприклад, холодильник і кішка. Запропонуйте дитині або придумайте самі історію з цими словами.

        Можна не придумувати щось абсолютно нове, переробити стару казочку. Для цього можна взяти якусь відому народну і осучаснити її, веселіше буде, якщо введете якийсь комічний персонаж, якого не було в казці.

        Не менш цікаво розказувати казку «навиворіт». Наприклад, Червона шапочка – зла, а вовк – добрий, або папа Карло тримає ляльковий театр, а Карабас-Барабас – зробив Буратіно.

      - «І жили вони довго і щасливо», дочитала я і закрила книжку, – розповідає мама п’ятирічного Романа Ольга Баранюк. – А малий каже: а що далі? У них були діти? Довелося придумувати і дітей, і рибок у акваріумі:)

        Справді, всі казки мають гарне закінчення. Попелюшка виходить заміж за принца, троє поросят проганяють злого вовка, а що ж далі? Підключайте свою фантазію та допоможіть придумати дитині продовження казочки.

         Можна зробити і «салат» з казок: Кіт у чоботях нехай подружиться з Дюймовочкою, а троє поросят – з Білосніжкою, наприклад.

Скляні чоловічки

        В книзі Джанні Родарі чоловічок зроблений зі скла, він особливий і життя його також. Чоловічок прозорий і усі можуть читати його думки. Скло легко може розбитися, тому увесь дім його м’який, а на тротуарі – матраци. Можна разом з дитиною придумати паперового чоловічка, наприклад. Він може мандрувати, коли подує вітер, складатися у кораблик, а одного разу потоваришує з чорнильним чоловічком. Таким чином можна придумати цікаву історію про пригоди казкових чоловічків.

        Розповіді для маленьких можна складати, ожививши предмети, що знаходяться на столі чи у кімнаті. Для цього не потрібно багато часу, іноді казки навіть допомагають у вихованні дитини.

             Чотирирічна Оленка вранці не дуже любить снідати. Але якось мама розказала їй казочку про Вередливу Картопельку, яка любить бешкетувати, не хоче їсти, ходити в садочок і взагалі страшенна капризуля. З тих пір Оленці не треба розповідати казку за сніданком. Вона сама придумує пригоди Картопельки. І у її казці Картопелька вже не вередлива, а слухняна і у неї вже з’явилися друзі Помідорчик, Цибулька і смугаста Ворона.

Колективна казка

       Увечері, коли збирається вся сім’я можна пограти у гру, яку придумав Франко Пассаторе. Вона полягає в тому, щоб колективно придумати і проілюструвати розповідь. Для гри заготовлюються, наприклад, 50 карток з наклеєними на них різноманітними картинками, вирізаними з газет і журналів. Ведучий пропонує кому-небудь вийняти зі стосу, не дивлячись, одну картку. Перший учасник гри починає свою розповідь по картці, по-своєму описуючи її, решта уважно слухають, готуючись продовжити цю розповідь вже по своїй картці. Сусід, якому дістанеться продовжити розповідь, розкриваючи сенс наступної картки, повинен пов’язати свою частину з попередньою і проілюструвати подальший хід оповідання малюнком. На останнього розповідача покладається завдання придумати кінець.

Як виховати добрі звички?

Розмова з психологом

        Батьки знають, яке це складне завдання. Вчиш-вчиш малюка чистити зуби вранці та ввечері, а він, шибеник, щойно лишиш його у ванній самого, тільки й того що намочить зубну щітку. Привчаєш мити руки перед їдою, а нагадувати про це доводиться і першокласнику, і п’ятикласнику.

       Звичка — це потреба здійснювати певні дії, чинити саме так, а не інакше. Досягнути розуміння дитиною того, як слід поводитися, значно легше, ніж виховати ЗВИЧКИ гарної поведінки. Наприклад, дитина знає, навіщо треба мити руки і чистити зуби, вміє це робити, проте “забуває”. Тому необхідно виробити у дитини тверду звичку це робити. Але як цього досягти? Давайте спочатку з’ясуємо, коли виникають звички і коли їх формувати.

Коли виникають звички

          Перші звички виникають ще в ранньому дитинстві на основі нового вміння. Навчився малюк сам одягатися і роздягатися — можна формувати звичку акуратно складати свій одяг. Навчилася дитина добре читати — може виникнути, за сприяння батьків, звичка читати щодня. Пішла дитина до школи — виникає звичка складати портфель увечері завчасно або ж поспіхом уранці (і яка з цих звичок закріпиться — залежить від батьків). З’явилась необхідність підігріти собі страву вдома — слід негайно формувати звичку мити за собою посуд і прибирати зі столу.

      Отже, звички формуються тоді, коли у дитини з’являється новий вид діяльності (нові обов’язки), нове вміння або нові речі.

       Виховання гарних звичок тісно пов’язане з виникненням поганих звичок. Не сформують батьки добру звичку — на її місці стихійно постане погана звичка (не привчили 3-4-річного малюка прибирати свої іграшки — значить, у нього закріпиться звичка розкидати свої речі). Добру звичку виховати значно легше, ніж виправити потім погану.

Як виховати добру звичку

      У 3-4 роки діти зазвичай вже вміють самі вмиватися, чистити зуби. Отже, саме час привчати дитину робити це ретельно і щодня, пояснивши, чому це треба робити. “З людиною, в якої жовті зуби і чорні нігті, неприємно розмовляти, — кажуть батьки малюку. — А ще бруднулі часто хворіють і мусять ходити до зубного лікаря, тому що у бруді розмножуються мікроби і заражають людину небезпечними хворобами”. Для малюків такі пояснення є цілком переконливими, і вони намагаються виконувати ці гігієнічні процедури. Батьки якийсь час спостерігають за тим, як вони це роблять, допомагають за потреби, виправляють — і прихвалюють: “О, у тебе це вже добре виходить!”, “Яка ж ти тепер чистенька, гарненька, аж сяєш!” тощо.

       Потім дитина починає виконувати це самостійно, а батьки перевіряють, чи добре вимиті руки, чи витерті насухо тощо. І знову прихвалюють. Отже, десь за місяць постійного контролю дитина вже досягла справжнього вміння — тобто набула певної автоматичності в діях, яка дозволяє швидко і добре їх виконувати. Тепер треба перетворити це вміння на звичку, тобто на стійку потребу щодня виконувати самотужки, без нагадування, певну дію.

      І цей процес слід стимулювати: ніколи не виконувати за дитину те, що вона має зробити сама, не пускати за стіл з брудними руками, не включати мультики, поки не складе одяг, тощо. За таких умов (якщо батьки не робитимуть винятків, тому що втомилися, або не мають часу, або ще щось) добра звичка виробиться швидко і закріпиться.

       А буває й таке: малюк вже привчився сам одягатися-роздягатися, чистити зуби, мити руки — аж тут приїжджає бабуся, якій дуже хочеться побалувати мале ангелятко. І вона починає його одягати, взувати, умивати... Потім бабуся поїхала, а батьки мають починати все спочатку — знову формувати звичку, яку зруйнувала бабусина любов.

Наслідування дорослих

     Звичка легко формується, коли дитина наслідує дорослих (батьків, вихователів, вчителів). Якщо дитина бачить, як ви самі, прийшовши з роботи, кидаєте свої речі абиде, вам напевне не вдасться привчити її складати свої речі на місце.

        Тому дуже важливо, щоби батьки працювали у присутності дитини, залучали її до праці, просили допомогти (хоч дитяча допомога ускладнить і збільшить обсяг їхньої роботи). Звісно, діти це роблять ще повільно, неякісно, тому часто батькам легше зробити самим. Але тоді нехай не обурюються, коли згодом діти відмовляться робити те, що хотіли робити маленькими, проте їм цього не дозволили. Заохочуйте бажання дитини допомагати вам, але давайте такі завдання, які вона зможе виконати (розкласти прибори чи серветки, поставити хліб на стіл тощо). Так ви досягнете ще однієї важливої мети — підвищите її самооцінку, адже малюку важливо відчувати свою важливість для сім’ї.

       Дошкільнята легко засвоюють правила культурної поведінки, якщо, звісно, батьки показують приклад такої поведінки, пояснюють її значення. Тоді діти швидко навчаються вітатися і прощатися, дякувати, тихо зачиняти за собою двері тощо. Те саме стосується і правил поводження на вулиці. Якщо мама чи тато з дитиною перебігають вулицю на червоне світло чи в недозволеному місці, “бо машин нема”, то вони не зможуть виробити у дитини звичку дотримуватися правил вуличного руху.

Похвала

       Дитина має розуміти, чому поводитися треба саме так, і отримувати задоволення від усвідомлення того, що вчинила правильно. І це задоволення батьки мають збільшувати похвалою. Не шкодуйте похвал (але й не переборщіть з ними!) за правильні й гарні вчинки та поведінку. Адже діти залюбки повторюють дію, яка приводить їх до успіху, до задоволення.

      Відповідно, намагатимуться уникати дій, які призводять до неприємностей. Мама одного хлопчика побачила з вікна, як він з товаришем розмальовує крейдою стіну сусіднього будинку. Вона покликала сина додому, дала йому відерце з водою та ганчірку і змусила змити “мальовидло” зі стіни. Хлопчик назавжди засвоїв, що розмальовувати стіни і паркани не можна. Необхідно пробуджувати в дітях бажання показати себе з гарного боку, показати свої здібності.

Повторення і правила

    Дорослі мають день у день терпляче повторювати з дитиною певну дію (як-от чистити зуби), не змінюючи встановлених раніше правил. Бажано, аби виконання дії та дотримування правил супроводжувалося якоюсь маленькою грою. Терпіння дорослих, ритмічність повсякденного життя та незмінність правил — запорука виховання добрих звичок, а забезпечить це все розпорядок дня, який ви можете скласти разом з дитиною.

      Бувають і прикрі сюрпризи, коли в підлітковому віці діти втрачають тверду звичку, яку засвоїли в дитинстві. Наприклад, у молодших класах дитина складала портфель увечері, чемно виконувала домашні завдання, чистила своє взуття тощо, а в старших класах перестала це робити. Психологи твердять, що це закономірно у такому віці – підлітки заперечують авторитети і усталені істини. Проте добрі звички повернуться після підліткового віку, якщо дитина змалечку засвоїла, що існують певні правила, яких необхідно дотримуватися. Бо якщо підліток знає, що правила можна порушувати, бо йому це дозволяли батьки, він може все зруйнувати, аби лише не підкоритися правилам. І це буде вина батьків.

Запобігання поганим звичкам

       Іноді батьки самі мимоволі створюють погані звички, замість того щоб їм запобігти. Наприклад, дитина плаче в крамниці, вимагаючи купити їй іграшку. Мама, щоб заспокоїти дитину (або щоб на них люди не зглядалися), купує. І коли мама й надалі піддаватиметься, у дитини створиться звичка досягати істериками того, що їй потрібно. Батьки не розуміють, що сила звички є величезною. Якщо дитина вже звикла, що батьки поступаються перед примхами, вона вимагатиме цього від усіх людей, навіть розуміючи, що це неправильно. Дитину-пестунчика зможе перевиховати лише життя, а життя — річ безжалісна і жорстока. Дитина страждатиме, і можливо, виправиться. І скільки ж страждань готують дітям батьки, коли не можуть протистояти їх примхам!

      

       Або такий приклад. Дитина пішла в школу. З перших днів треба створювати звичку не запізнюватись на уроки. А натомість вранці мама лагідно вмовляє дитину вставати; дитина ніжиться у ліжку ще хвилин 15, тому, щоб не запізнитися, мама допомагає їй вмиватися, зачісуватися і одягатися. Звісно, дитина не запізнилася і нічого не забула під маминим керівництвом. Але, можливо, ліпше б дитина таки запізнилася і отримала зауваження від учительки, і тоді б усвідомила, що мусить виконувати свої обов’язки, якщо не хоче неприємностей. Якщо батьки намагаються позбавити дитину навантажень, зусиль, праці, неприємностей, то з дитини виросте лінивий, слабкий, розманіжений егоїст.

     Отже, не надмірна опіка батьків, а їх розумний контроль допомагає дітям засвоїти гарні звички. Неправильно реагуючи на дії дітей, батьки самі руйнують добрі звички і створюють погані.

     І виправляти погані звички значно важче, ніж вчасно створювати добрі. Процес виправляння поганих звичок може перетворити життя батьків і дітей на пекло, коли батьки щохвилини повторюють “Прибери свої речі”, “Помий взуття”, “Зроби тихіше звук”. І пуття з цього нема: батьки дратуються, дитина злиться, стосунки псуються. Тому викорінення поганих звичок вимагає від батьків ще більшого терпіння, бо не можна перекладати тягар боротьби з нею і вину за неї на незміцнілу психіку дитини. Звичка встановлюється повільно, протягом довгого часу, і так само повільно і довго викорінюється, оскільки вже міцно закріпилась у нервовій системі дитини.

        “Добрі звички — це добре виховання”, — сказав колись давньогрецький філософ Платон. Напевно, усі погодяться з тим, що завдання батьків — виростити виховану людину, яка буде чинити правильно, незалежно від того, спостерігає хтось за нею чи ні. Тож батьки мають виробити у дитини добрі звички, які допоможуть їй адаптуватися у цьому світі, бути впевненою і щасливою.

        Ефективні засоби розвитку уваги

До числа ефективних засобів розвитку уваги відносяться ігри та ігрові вправи, які можна включати в будь-яку, навіть дуже серйозну діяльність.

Приклади ігор та ігрових вправ

«Хто уважний?» Читають текст. Діти повинні розуміти сенс і рахувати кількість слів зі звуком [М], наприклад.

«Скільки чого?» Дітям потрібно оглянути кімнату і назвати якомога більше наявних у ній предметів, відбираючи по будь-якими ознаками: колір , форма, матеріал, з якого зроблені предмети, щоб була певна літера в їх назві.

«Повтори швидко». Дитина може повторювати за вами слова тільки тоді, коли ви кажете слово «повторіть» (діалог йде швидкий). Можна використовувати слова: скажіть, скажіть і т.д.

«Побудуй в темряві». На столі кубики і сірникові коробки чи інші предмети (частини від конструктора, кубики різного розміру). Дитина з зав'язаними очима повинен швидко побудувати однією рукою стовпчик з основою в один кубик (можливий момент змагання).

«Не зіб'юся». Рахунок до 30. Певні числа (що містять цифру 3, що діляться на 3) називати не можна. Замість них - будь-який рух або слово (підстрибнути, сказати «не зіб'юся »).

Кидати м'яч, називаючи іменники. Дитина, приймаючи м'яч, називає відповідний за змістом дієслово і каже своє іменник і т.д.

Ігри в шашки і шахи. Ці ігри не даремно називають школою уваги. Треба прорахувати ходи наперед, зробити висновки.

Гра в переплутані дії. Якщо япідніму руки вгору, діти - в сторони, якщо я сяду - діти підстрибують і т.д. Не можна забувати, що завдання на розвиток уваги часто зустрічаються в різних дитячих журналах та ін виданнях. Це добре вам знайомі лабіринти, малюнки з переплутаними лініями, знаходження відмінностей на картинках, викреслення в тексті певних літер (через три), рішення різних головоломок та ін Так виробляється зосередженість.

Учитель або батько пропонує вирішити усно кілька арифметичних прикладів. Наприклад, дані 2 числа - 84 і 26. Першу цифру другого числа потрібно помножити на другу цифру першого, до отриманого твору треба додати другу цифру другого числа і з цієї суми відняти першу цифру першого числа (2 ? 4 + 6 -8 = 6) (стійкість уваги).

Пропонується утримати сприйняття малюнка (усічена піраміда, що наближається до нас - що йде всередину; профіль - ваза), тільки в одному положенні певний час. При зміні ставити риску на папері (обсяг уваги).

Подивитися на предмети протягом 1 секунди і потім назвати: скільки і які предмети зображені? які цифри зображені? в яку фігуру вписана та чи інша цифра? (Розподіл уваги).

Одночасно вирішувати нескладні математичні приклади і слухати прислів'я. Потім назвати відповіді і повторити, що за прислів'я були названі.

Писати числа від 1 до 20, а називати їх при цьому в зворотному порядку.

По таблиці з буквами і цифрами - спочатку назвати цифри по порядку, потім - букви за алфавітом, потім чергуючи букву - цифру (переключення).

На листочку числа від 1 до 20 врозкид, треба вказати і назвати їх по порядку як можна швидше.

Допомагайте вашим дітям стати уважними. Купуйте і читайте книги, в яких можна знайти вправи та ігри, які сприяють розвитку уваги.

Грайте разом з дітьми. Це дає можливість краще зрозуміти дитину, краще його дізнатися, знайти правильний підхід, розташувати його до себе.

Не забувайте про спортивних іграх, завдяки яким можна розвивати не тільки силу і спритність, а й увагу.

      Навчайте дітей бути спостережливими - вміють помічати зміни, що відбуваються в навколишньому світі (щось переставили будинку, зламалася гілка дерева, зірвали квітка, який вчора ще був і т.д.) Все це сприятиме збагаченню і розвитку особистості.

Справжня мама